Тема. Пам'ятки оригінальної літератури княжої Руси-України. Літописи як історико-художні твори. «Повість минулих літ», «Поученіє Володимира Мономаха», Києво-Печерський патерик як пам’ятка житійної літератури.
1. Опрацюйте матеріал, поданий нижче. Виділене жирним шрифтом випишіть у зошити і запам'ятайте.
В історії кожного народу є такі пам’ятні, прив’язані до певних
географічних місць події, є такі визначні дати, які навічно вкарбовано в
народну душу. Через них, через ті місця, події, дати, як через магічні кристали,
висвічується нащадкам сива давнина, пізнається ними власна далека й близька
історія. Звідти, з правічних часів із недавніх століть, долинає відгомін життя
й боротьби наших предків. Знані й невідомі давні події, що позначили шлях
Київської Русі, немов глибинні живлющі джерела, напоїли, наснажили героїчним
духом легенди й богатирські поеми — билини.
Спочатку руські автори свої оригінальні твори
світського змісту писали за зразками перекладної літератури.
Поступово такі твори набували самобутнього змісту й форми. Це обумовлюється своєрідністю
таланту й духовного складу руських письменників, особливостями характеру
східних слов’ян, укладу їхнього життя, а також впливом усної народної
творчості.
В оригінальній літературі Київської Русі розроблялися майже всі жанри
перекладної літератури, однак були створені й нові їх різновиди. Так, жанровим різновидом перекладних хронік
були літописи.
Літописи — це історичні твори, в
яких розповідь велась за роками («літами»). Ця своєрідна форма
літературного твору виникла на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали
бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати
минуле своєї вітчизни, щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє.
Літопис як літературний жанр виник в середині ХІ ст. У ньому є відомості про
діяльність князів, про боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про
народні повстання в Київській Русі. Літописи містять не тільки лаконічні
записи, а й цілі новели, народні перекази, масштабні описи історичних подій. Отже,
літопис — послідовний опис історичних
подій їх свідком чи учасником, найдавніший вид оповідної давньоруської
літератури.
Наприкінці 30-х — на початку 40-х рр. ХІ ст. завершено найдавніше
літописне зведення. Починалося воно розповіддю про легендарних засновників
Києва — братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Однак у цьому зведенні
ще не вказувалося, в які роки відбувалися події.
Близько 1073 р. найдавніше літописне
зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю
вченістю і мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні
й новітні події, розмістив їх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після
його смерті літописання продовжували інші письменні монахи.
На початку ХІІ ст. за князювання
Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах того ж монастиря Нестор
створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. У первісному вигляді цей літопис
до нас не дійшов — він зберігся в кількох копіях (списках) пізнішого часу. Усіх
таких списків «Повісті», зроблених у ХІV–XVIII ст., дійшло до нас понад двісті.
У всіх літописах є дужі стислі записи й докладні, у яких ширше розповідається про важливі суспільні події, обставини, характеризуються історичні особи, наводяться їхні висловлювання. Такі оповідання написані образно, емоційно, жвавою мовою, тому літописи є пам’яткою не лише історії, а й художньої літератури.
Нестор жив у
другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. Відомостей про нього дуже мало. Його життя вперше з’являється у виданні
патерика 1661 р. Був пострижений у Печерському монастирі за ігуменства прп.
Стефана, що, втім, не виключає його приходу до обителі ще за життя прп.
Феодосія. Він належав до молодшого покоління монастирської братії.
Нестор — один
із найавторитетніших печерських старців свого часу. В «Іконописному подлиннику» його зовнішність описано так: «Сивий, борода на зразок Богослова — не
роздвоїлась. На плечах — клобук, у правій руці — перо, а в лівій — книга і
чотки…». За антропологічними ознаками святий мав зріст 163–164 см, належав
до жителів Подніпров’я. Присвятив своє життя релігійній справі: до кінця своїх
днів був ченцем Києво-Печерської лаври. Помер
святий літописець, як уважають дослідники його творів, у 1113–1115 рр., коли
мав, на думку антропологів, близько 60–65 рр.
Час канонізації прп. Нестора невідомий, проте є підстави вважати, що його ім’я
вписане в зірку, як і імена інших святих, було в центральному нефі Великої
церкви Києво-Печерської було лаври з ХV ст.
Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у
списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та
Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця
Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.
Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті…»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.
Розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Упорядник уважає, що саме від його нащадків,
Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. «Слов’янське плем’я єдине, і мова в
нього одна, — пише літописець, — а назва “Русь” походить від варягів». Отже, якщо
наші предки походять від Яфета, то це означає, що вони — нащадки нашої цивілізації.
Далі мовиться
про історію розселення слов’ян, зокрема східних, про їхні звичаї та мову.
Літопис розповідає нам про початок створення Київської держави, про перших
наших князів. Цікавою є легенда про
заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру
пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі?
Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і
церков багато воздвигне Бог».
Докладно
упорядник розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на
столицю Візантії Царгород (сучасний
Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги.
Одним із
найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», що пізніше було взято за основу
сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів
«Іду на ви!» став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися
з ворогом. Відомими також стали слова Святослава, які він виголосив перед
нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської,
ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором
матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то
дбайте самі про себе».
З-поміж
найвідоміших сюжетів літопису ще є такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині
Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Русі-України й глибокий сум з приводу княжих
міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.
Виникнення Києво-Печерського монастиря.
Постання Києво-Печерської лаври
виглядає справою досить випадковою. Проте це не так. Поява подібного
монастиря була не просто закономірним результатом хрещення України, а
необхідністю для подальшого її духовного поступу.
Для найосвіченіших, переважно сільських верств населення, прийняття
християнства означало насамперед зміну імен тих чи інших об’єктів культу,
загального ідеологічного світосприйняття, яке відбувалося поступово. Для того,
аби старі боги остаточно відійшли у небуття, серед русинів та інших народів
Київської Русі мали з’явитися справжні християни — подвижники благочестя, які б
тут, на власній землі, продемонстрували перед загалом святість та благодійність
християнського вчення.
Києво-Печерська лавра — православний чоловічий монастир, заснований 1051 року видатним
церковним діячем Київської Русі Антонієм Печерським у давніх і нововиритих
печерах поблизу Києва. Протягом довгих віків зводилися й наземні
споруди: церкви, келії для монахів, трапезна, готелі для прочан, різні
господарські будівлі.
Печерський монастир самим Богом був покликаний зіткнутися з багатьма
віросповідними та моральними проблемами того часу і значною мірою розв’язати
їх. Він породив цілу плеяду вітчизняних святих, серед яких було чимало
культурних діячів, котрі, по суті, заснували українську літературу,
іконописання та історіографію; провадив широку місіонерську діяльність,
насамперед у східних землях Київської Русі; з нього вийшли десятки, якщо не
сотні єпископів-українців, і, найголовніше, він на власному прикладі дав своїм
співвітчизникам справжнє розуміння святості православного вчення.
Монастир, який частіше називали «Домом Пресвятої Богородиці», вважався
найсвятішим, найчистішим місцем на землі. І задля того всі: і мирські, і
духовні особи мали служити йому, бо це був найкращий спосіб «стати ближче до
Бога». Для держави монастир був чимось на
зразок «совісті нації», котра, як певна вища сила, мала право оцінювати і
критикувати дії можновладців.
Саме це почуття сприяло такому швидкому відродженню монастиря після численних
ворожих нападів та періодів духовного занепаду, сміливим виступам на захист
православ’я у найскладніших ситуаціях. Адже, наприклад, після прийняття Унії
Лавра виявилась єдиним київським монастирем, який під «впливом» польської влади
та польських солдатів не зрадив прабатьківської віри!
Лавра відіграла значну роль у розвитку освіти, науки, культури. Тут у 1615 р. закладено першу на землях Східної України друкарню, у якій видавалися книжки переважно церковної літератури, але й шкільні підручники, деякі наукові праці, часом — і твори світської літератури.
Зважаючи на
жанрову та стильову неоднорідність, мова твору являє собою суміш текстів,
написаних східнослов’янською або церковнослов’янською (старослов’янською)
мовами, відзначається чергуванням середнього і високого стилів. Якщо необхідно прославити
князівські подвиги (наприклад, прийняття Ольгою християнства), використовується
високий стиль і відповідно старослов’янська. Якщо мова йде про народні вчинки
та дії (наприклад, прохання киян до Святослава повернутись з походів і
захистити від печенегів), тоді тексти пишуться східнослов’янською, оповідна
структура уривку передбачає й використання розмовно-побутового середнього
стилю.
Художні
засоби у творі.
У літописі використані метафори, порівняння (як терен в серці, вірні люди), зустрічаються в тексті також приказки і прислів’я (не похваляться сильні силою своєю). Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання.
Композиція.
Єдиної композиції в «Повісті…» немає, до того ж їй властива жанрова
неоднорідність. У літописі зібрано богословські трактати, житія святих,
фольклорні й топонімічні легенди, історичні сказання, ділову документацію за
роками, воїнські повісті, обрядову поезію, повчання й славослов’я, діалоги й
монологи персонажів, свідчення очевидців. Тому початок повісті біблійними
легендами про «світовий потоп» та синів Ноя продовжується ретельною історично
реалістичною розповіддю про східнослов’янські племена, про визначні події з
історії Руської землі, зафіксовані приблизно до 1113 року. Починаючи від запису
перемоги князя Святослава над хозарами, де зазначена перша дата (852 рік),
літописець намагається дотримуватись певної хронологічності подій.
«Поученіє Володимира Мономаха».
Повчання — жанр давньої християнської літератури, до складу якого входить урочиста
чи повчальна проповідь (слово) і дещо вільне за формою звернення (бесіда) до
читачів.
«Повчання
дітям» Володимир Мономах (1053–1125)
написав наприкінці свого життя. У ньому він закликав своїх синів до праці й
науки, до того, щоб вони захищали інтереси держави. У добу міжкнязівських чвар
князь навчав їх тримати слово, «не давати сильним губити людину» і
зауважував, що сам не давав кривдити ані бідного смерда, ані вбогу вдову.
Умовно
«Повчання...» складається з двох частин: у першій князь Володимир Мономах дає
конкретні поради своїм дітям, а в другій розповідає, «як трудився в походах
і на ловах з тринадцяти років» (отже, друга частина — автобіографічна).
Як бачите,
минуло понад вісім століть, а повчання князя й нині актуальні. Коли читаємо
настанови Володимира Мономаха, перед нами постає привабливий образ мудрої,
освіченої й відважної людини, яка «день і ніч, на спеці й на холоді» не
давала собі «упокою», трудилася на благо країни.
Києво-Печерський патерик як пам’ятник житійної літератури.
Патерик (від
гр. pater — батько,
отець) — назва збірки життєписів
пустельників і ченців якогось одного монастиря, краю або певної громади.
Ще однією визначною оригінальною пам’яткою давньоукраїнської писемності є
Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до житійних, тобто до
творів про життя осіб, яких церква оголосила святими.
До книги ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря,
його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати
читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і
жертовність, боротьбу з підступними темними силами.
Коли був написаний Києво-Печерський патерик і про що він? Написання основного тексту пам’ятки вчені датують
другою половиною ХІ — першою половиною ХІІІ ст. Воно тісно пов’язане із становленням давньоукраїнського
літописання, вітчизняними оповіданнями
про життя ченців, яких церква оголосила святими, а також із сюжетними мотивами з іноземних патериків. За основу твору взято листування між ченцем
Києво-Печерського монастиря Полікарпом
і володимиро-суздальським єпископом Симоном. Полікарп скаржиться своєму другові
Симону, що в монастирі принижують і зневажають його талант. У відповідь Симон
наводить кілька оповідей із життя печерських ченців, які стали святими завдяки аскетизму, смиренності й постійній
праці, чим і вражає Полікарпа, який
згодом доповнює листування низкою інших оповідей.
Одним із найцікавіших у Києво-Печерському патерику є оповідання «Про
Прохора-чорноризця, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль».
У ньому автор повідав нам історію чоловіка, який прийшов із Смоленська до Києва
й постригся в ченці, ігумен
монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе служінню Богові, вів аскетичний спосіб
життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався
лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. «Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог
перетворив йому гіркоту
на солодкість». Коли настав великий голод, Прохор наділяв хлібинами з лободи неімущих. Потім
у складний час для Києва він почав
роздавати попіл нужденним, у руках яких після молитви той
перетворювався
на сіль. Це викликало заздрість у торговців сіллю, які хотіли в цей важкий для
держави час нажитися. Тож вони поскаржилися Святополкові. Князь намагався
догодити торговцям, аби припинити їхні ремствування, хотів розбагатіти. Він
наказав відібрати сіль у Прохора. Однак коли йому привезли сіль, то вона
перетворилася на попіл. Уражений, князь засоромився скоєного й покаявся.
Художні
особливості оповідання «Про Прохора-чорноризця...» типові також для релігійних творів княжої доби:
• широке
використання релігійної лексики (Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський,
проскурки);
• повторення
службових слів («І заготовляв він собі її на рік… І так усе життя своє
вдовольнявся… І прозвали його Лободником…»);
• широке
використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче
мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи);
• інверсії («На
неораній землі хліб несіяний був йому»);
• урочистий тон мовлення.
Києво-Печерський
патерик відіграв велику роль у розвитку українського мистецтва. Упродовж століть він зазнавав доповнень і переробок. На основі сюжетів
цієї книги сформувалася багата іконописна традиція, а цикли видань патерика
стали етапними віхами в розвитку української графіки. В «Історії української
літератури» М. Грушевський зауважив: «Не “Слово о полку Ігоревім”, не “Закон і
благодать”, не літопис, а патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а
з початком друкарства — неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства,
“золотою книгою” українського письменного люду».
2. Перегляньте відеоурок.
1. Літописи належать насамперед до
літератури:
а) біблійної;
б) історичної;
в) публіцистичної;
г) наукової.
2. Що допомагає сприйняти ідейний зміст
«Повісті минулих літ» у зв’язку з відсутністю єдиної композиції?
а) Доступна мова;
б) доречне використання художніх засобів;
в) хронологічний виклад подій;
г) застосування у творі біблійних легенд.
3. Біблійна легенда, якою починається
історична книга Нестора Літописця,— про:
а) створення світу;
б) перших людей Адаму і Єву;
в) потоп на землі;
г) Вавилонську вежу.
4. Дата, яка першою зазначена у творі:
а) 852 р.;
б) 998 р.;
в) 1113 р.;
г) 1377 р.
5. З яким проханням мешканці Києва
звернулися до Святослава («Повість минулих літ»)? Щоб він:
а) дозволив функціонування духовної семінарії;
б) відмінив прибутковий податок;
в) повернувся з походів і захистив їх від печенігів;
г) припинив міжусобні війни.
6. Нестор Літописець, на відміну від
інших ченців:
а) розташував відомості в літописі у хронологічній послідовності;
б) дав назву «Повісті…»;
в) вилучив зі свого літописного твору окремі біблійні легенди;
г) вважав введення християнства на Русі поспішною справою.
7. Монах-чернець у «Повісті…» на
прикладі сказання про Бориса і Гліба:
а) возвеличив слов’янській рід;
б) схвалив християнство;
в) пишався історичним минулим Київської Русі;
г) засудив смуту та міжусобні війни.
8. Для сина якого князя було
здійснено одну з редакцій «Повісті…»?
а) Ярослава;
б) Ігоря;
в) Володимира;
г) Святослава.
9. Літописні події є основою для:
а) «Слова про мудрість»;
б) «Слова про похід Ігоря Святославовича»;
в) «Ізборника Святослава»;
г) Псалтиря.
10. Подія у «Повісті минулих літ», яка
вперше датована:
а) похід Олега на Царгород;
б) облога Києва печенігами;
в) перемога князя Святослава над хазарами;
г) заснування Києва трьома братами.
11. Літопис Нестора — видатний твір
світової літератури, його використовували в ХV–ХVІ ст. історики:
а) Польщі і Німеччини;
б) Болгарії та Угорщини;
в) Туреччини і Франції;
г) Англії й Іспанії.
12. У літописі відчувається широкий
кругозір Нестора, його глибоке знання:
а) ораторського мистецтва;
б) культури тих народів, які намагалися завоювати Київську Русь;
в) справжнього виникнення Землі;
г) слов’янської та грецької літератури.
Домашнє
завдання.
1. Опрацювати
теоретичний матеріал уроку.
2. Прочитати «Слово про похід Ігорів» в перекладі Максима
Рильського.
Щиро дякую! дуже гарний матеріал!
ВідповістиВидалити