1. Прочитайте розділи 5 і 6 з казки Льюїса Керроллла "Аліса в Країні Див".
Розділ п’ятий. Що порадила Гусінь
– Ой, мало не забула – мені ж треба трохи підрости! – мовила Аліса, знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. – Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з’їсти. Але чого саме?
І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття. Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь – і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху.
Зіп’явшись навшпиньки,Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.
Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:
– Ти хто?
Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!
– Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... – ледь зніяковіла Аліса. – Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.
– Що ти хочеш цим сказати? – суворо запитала Гусінь. – Ти при своєму глузді?
– Боюсь, пані, що при чужому, – відказала Аліса. – Бачте, я – не зовсім я...
– Не бачу, – сказала Гусінь.
– Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, – щонайчемніше відповіла Аліса. – Я й сама не все розумію:стільки перетворень за один день будь-кого зіб’ють з пантелику.
– Ба ні! – заперечила Гусінь.
– Може, ви зараз так і не думаєте, – сказала Аліса. – Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...
– Аж ніяк! – сказала Гусінь.
– Ну, можливо, у вас інші відчуття, – припустила
Аліса. – Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.
– Ти! – зневажливо кинула Гусінь. – А ти хто така?
Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись,вона поважно промовила:
– Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?
– Чому? – запитала Гусінь.
Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.
– Вернися! – гукнула Гусінь. – Я маю сказати щось важливе.
Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.
– Май терпець! – сказала Гусінь.
– Оце й усе? – спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.
– Ні, – відказала Гусінь.
Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. […] Запала хвилинна мовчанка. Гусениця озвалася перша.
– Тобі який зріст потрібен? – спитала вона.
– Ох, байдуже який, – поквапливо сказала Аліса. – Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...
– Не знаю, – сказала Гусінь. Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.
– А цим ти задоволена? – поцікавилася Гусінь.
– Якщо ваша ласка, пані, – сказала Аліса, – то я б не проти трішки підрости. Три дюйми – такий нікудишній зріст!
– Ба ні, це зріст хочкудишній – вигукнула Гусінь і стала дибки1.
– Але я до нього не звикла, – жалібно сказала бідолашна Аліса.
– З часом звикнеш, – сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.
Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула,стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.
– Один край зробить тебе вищою, а другий – нижчою, – кинула вона Алісі на прощання.
«Один край чого?.. Другий край чого?» – спантеличено подумала Аліса.
– Гриба, – відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві. […]
Розділ шостий. Порося та перець
[…] У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала щось у величезному казані – з усього видно, юшку.
– Їхня юшка явно переперчена! – сказала Аліса сама до себе, чхаючи за кожним словом. Навіть їхнє повітря – і те було переперчене. Чхала навіть Герцогиня; що ж до немовляти, то воно без угаву ревло і чхало, чхало і ревло. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку.
– Чи не сказали б ви мені ласкаво, – трохи боязко спитала Аліса, бо не була цілком певна, чи годилося їй озиватися першою, – чому ваш кіт такий дурносміх?
– Бо він – чеширський!1 – пояснила Герцогиня. –
Ох ти ж порося!
Останнє слово пролунало так зненацька і з такою нестямною люттю, що Аліса аж підскочила. Проте вона зараз же збагнула, що це стосується не її, а немовляти, і, набравшись духу, повела далі:
– А я й не знала, що чеширські коти вміють сміятися.
– Коти із графства Чешир сміються на весь шир, – сказала Герцогиня. – Майже всі.
– Я таких котів ще не бачила, – чемно мовила Аліса, рада-радісінька, що розмова налагодилася.
– Ти ще багато чого не бачила, – сказала Герцогиня.
Алісі не дуже сподобався тон цього зауваження, і вона подумала, що не завадило б перевести розмову на щось інше. Поки вона підшукувала тему, кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля. Першими полетіли кочерга зі щипцями, за ними градом посипалися блюдця, тарілки й полумиски, та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревма ревло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо.
– Ой, що ви робите? Схаменіться! Благаю! – кричала Аліса, підстрибуючи зі страху. – Ой, просто в ніс! Бідний носик! […]
– Тримай! – крикнула раптом Герцогиня до Аліси і швиргонула в неї немовлям. – Можеш трохи поняньчити, як маєш охоту! Мені пора збиратися до Королеви на крокет!
І вона хутко вийшла.
– Якщо його звідси не забрати, – подумала Аліса, – то вони напевне його приб’ють, – як не нині, то завтра. Було б злочинно його покинути, правда ж?
Останні слова вона проказала вголос, і маля рохнуло їй у відповідь.
– Якщо ти, золотко, збираєшся перекинутися поросям, – поважно мовила Аліса, – я не буду з тобою панькатися. Закарбуй це собі на носі!
Немовля знову схлипнуло (а чи зрохнуло – важко було сказати), й Аліса якийсь час несла його мовчки. Вона вже починала хвилюватися – ото буде клопіт із цим чудом удома! – коли це раптом воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя.Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо. Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спо-кійнісінько потрюхикало собі в хащу.
– З нього виросла б страх яка бридка дитина, – подумала Аліса. – А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне.
І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята («Аби лиш знаття, як міняти їхню подобу», – подумала вона), і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт. Кіт натомість лише усміхнувся.
«На вигляд наче добродушний, – подумала Аліса, –але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо».
– Мурчику-Чеширчику, – непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання. Кіт знову всміхнувся, тільки ширше. «Ніби сподобалося», – подумала Аліса, й повела далі:
– Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?
– Залежить, куди йти, – відказав Кіт.
– Власне, мені однаково, куди йти... – почала Аліса.
– Тоді й однаково, яким шляхом, – зауважив Кіт.
–... аби лиш кудись дійти, – докінчила Аліса.
– О, кудись та дійдеш, – сказав Кіт. – Треба тільки достатньо пройти.
Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:
– А які тут люди проживають?
– Он там, – Кіт махнув правою лапою, – живе Капелюшник, – а отам (він махнув лівою) – Шалений Заєць. – Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома1.
– Але я з такими не товаришую, – зауважила Аліса.
– Іншої ради нема, – сказав Кіт. – У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.
– Хто сказав, що у мене не всі вдома? – запитала Аліса.
– Якщо у тебе всі вдома, – сказав Кіт, – то чого ти тут?
Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:
– А хто сказав, що у вас не всі вдома?
– Почнімо з собаки, – мовив Кіт. – Як гадаєш, у собаки всі вдома?
– Мабуть, так, – сказала Аліса.
– А тепер – дивися, – вів далі Кіт. – Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом – спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома.
– Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, – зауважила Аліса.
– Називай як хочеш, – відказав Кіт. – Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?
– Я б залюбки, – відповіла Аліса, – тільки мене ще не запрошено.
– Побачимося там, – кинув Кіт і щез із очей.
Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.
– Між іншим, що сталося з немовлям? – поцікавився Кіт. – Ледь не забув спитати.
– Воно перекинулося в порося, – відповіла Аліса.
– Я так і думав, – сказав Кіт і знову щез.
Аліса трохи почекала – ану ж він з’явиться ще раз, – а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць. Тут вона звела очі й знову побачила Кота.
– Як ти сказала? – спитав Кіт. – У порося чи в карася?
– Я сказала «в порося», – відповіла Аліса. – І чи могли б ви надалі з’являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.
– Гаразд, – сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик хвоста, а насамкінець – усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.
– Гай-гай! – подумала Аліса. – Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті! […]
2. Дайте письмові відповіді на запитання.
1. Які химерні пригоди трапилися з дівчинкою в Країні Див?
2. За допомогою чого Аліса могла зменшуватися або збільшуватися в Країні Див?
3. Пригадайте події з розділу «Порося та перець». Які зміни відбулися знемовлям? Прокоментуйте цитату: «Аліса стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята».
4. Як дівчинка познайомилася з Чеширським Котом? Що було дивного в його поводженні?
3. Опрацюйте матеріал з теорії літератури.
Немає коментарів:
Дописати коментар