ТЕМА. «Слово про похід Ігорів» – давньоруська пам'ятка, перлина українського ліро-епосу. Історична основа твору. Переклади й переспіви. Авторство.
І. Дайте відповідь "так" чи "ні" на запитання, якщо відповідь "ні", то напишіть правильний варіант.
1. Нестор прийшов
до Печерського монастиря, коли ігуменом був преподобний Стефан.
2. Одну з
редакцій «Повісті…» зробив ігумен Сильвестр.
3. Літопис
починається біблійною легендою про Адама і Єву.
4. У «Повісті…»
не згадується про княгиню Ольгу і Феодосія Печерського.
5. Літопис
містить опис невдалого походу князя Святослава.
6. Нестор у
творі наголошує на давності слов’янського роду, на його рівноправності серед
інших народів.
7.
Києво-Печерський чоловічий монастир для держави був чимось на зразок «совісті
нації».
8. У Лаврі
закладено першу на землях Східної України релігійну бібліотеку.
9. «Повість…» — видатний твір світової літератури.
10. Нестор
довів записи в літописі до 1051 р.
11. Мова
літопису являє собою суміш текстів, написаних східно-слов’янською або старослов’янською,
мовою.
12. «Повість…»
не має у своєму зібранні історичних сказань, фольклорних і топонімічних легенд,
обрядової поезії.
ІІ. Перегляньте відеоурок.
ІІІ. Опрацюйте теоретичний матеріал.
3.1. Історична
основа «Слова…».
Київська Русь почала підупадати, роздрібнюватись на окремі князівства,
які ворогували між собою, вели братовбивчі війни за території сусідів.
Давньоруська держава втратила свою колишню могутність.
Саме тому на останню чверть ХІІ ст. припадає збільшення нападів
половецьких ханів на Русь. Провина частково лягає на самих князів, які
запрошували ворогів руського народу для зведення рахунків з суперниками.
Незгоди між князями, майже безперервні уособиці все глибше проникали у її
межі, неодноразово загрожуючи навіть Києву. Руський народ вимагав від князів,
щоб вони припинили свої чвари і об’єдналися для боротьби проти половців.
23 квітня 1185 р. князь Ігор виступив у
похід. Разом з ним пішли також його сини Володимир, що княжив у Путивлі, і
племінник Святослав Ольгович. По дорозі до
них приєднався і четвертий учасник походу — брат Ігоря Всеволод, князь Трубчевський.
Спочатку вони одержали перемогу над половцями і захопили їх вежі (намети,
кибитки), потім половці здобули перемогу і ринули на Русь, князь Ігор потрапив
в полон.
Про справжність «Слова…» свідчить також
знайдена у 1852 році поетична повість ХІV ст. «Задонщина», яка присвячена
подіям Куліковської битви.
Таким чином,
історичну основу «Слова…» становлять:
1. Феодальна роздробленість Русі кінця ХІІ ст.
2. Підсилення половецької небезпеки в 70-х р. ХІІ ст.
3. Ворогування Ольговичів і Мономаховичів як одна з причин послаблення
держави.
4. Розгром половців Святославом Київським при сприянні інших князів (1184
р.).
3.2. Авторство
«Слова…».
Першим, хто знайшов «Слово…», був О. І. Мусін-Пушкін. Питання авторства — дискусійне питання сучасності. Ймовірно, це невідомий український поет з тих часів, певно, якийсь лицар, що був у Ігоревій дружині.
3.3.
Композиція.
Поема є одним з важливих засобів розкриття ідейного задуму автора.
Поет не намагається, подібно літописцю,
дати послідовний опис походу Ігоря, а фіксує лише найдраматичніші його моменти.
Він малює картини сучасного йому політичного життя держави і героїчні
епізоди його недавнього і далекого минулого.
Поетичний план
«Слова…» поділяється на три основні частини.
1) Присвячена подіям Ігоревого походу і наслідкам поразки;
2) Святославу Київському як оборонцю Руської землі;
3) Повернення Ігоря з полону.
Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні
знаки.
Зав’язка: бій з печенігами.
Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод. Володимир, Святослав
потрапили у полон.
Розв’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.
3.4.
Ідейно-художній зміст твору.
Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими
воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх
поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо
почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:
— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім
аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і
вмерти.
І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського
моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ
червоними щитами, наче муром.
Це було в п’ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі
своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили
половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг
хороброму Ігореві Святославовичеві.
Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу
вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі
щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими
вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову
битва була невирішеною.
А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів.
До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли
Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.
Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь
Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто
поддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до
Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала
Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських
князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром
доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову
кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.
Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило
познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на
Україну.
Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у
погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І
тоді зраділа вся Україна. І два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі
та повернулися додому.
А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії
загрозу становив їм інший народ монгольського походження — татари, що потім
розбили їх зовсім, і самі почали знищувати Україну.
IV. Прослухайте аудіозапис поеми та перегляньте мультиплікаційний фільм.
Немає коментарів:
Дописати коментар